Минулий тиждень приніс сумну звістку - на 72-му році життя помер заслужений тренер України Владислав Андроникович Агасьянц.Після закінчення інституту, ще в середині 60-х років минулого століття, він почав працювати в Полтаві юнацьким волейбольним тренером. І з того часу вся його тренерська кар'єра пройшла в нашому місті. Він був великим патріотои Полтави і докою дитячого волейболу. Владислав Андроникович був неперевершеним фанатом своєї справи. Результати його тренерської діяльності були по-справжньому унікальними - вони мали максимальну ефективність і якість. Уже через кілька років після початку своєї роботи в Полтаві вихованці Агасьянца, з команди тоді ще ДЮСШ-2, почали завойовувати нагороди на республіканській арені. А незабаром юні полтавські волейболісти вже були справжніми лідерами серед своїх ровесників в Україні. Команди Агасьянца перемагали на республіканських та всесоюзних Спартакіадах школярів!
Уже на початку 1970-х вихованці Владислава Андрониковича почали привозити до Полтави золоті медалі юніорських чемпіонатів Європи, яки вони виборювали у складі збірної СРСР. А потім вихованці легендарного полтавського тренера у складах різних збірних команд СРСР систематично почали завойовувати медалі молодіжних та дорослих чемпіонатів світу, Європи, виступати на Олімпійських іграх. А у складах клубних команд виборювали звання чемпіонів СРСР, володарів європейських кубків. Саме завдяки титанічній тренерській праці Владислава Агасьянца полтавська ДЮСШ-2 стала Школою олімпійського резерву - СДЮШОР-2.
У рідному місті його називали "патріархом" полтавського волейболу, а для багатьох спеціалістів з інших міст він був справжнім "айсбергом" юнацького волейболу в Україні. Владислав Агасьянц настільки любив свою справу, що віддавався їй до нестями. Він всю свою душу вкладав у своїх вихованців, роблячи з них справжніх майстрів. Йому відверто заздрили представники інших ігрових видів спорту, для яких є так званий "перехідний період" - коли перспективні юнаки "губляться" під час переходу з юнацького спорту до професійного. А для багатьох вихованців Агасьянца такої проблеми не існувало. Він так умів готувати юних гравців, що за ними вже вистроювалася черга з емісарів від професіональних клубів ще тоді, коли діти навчалися в полтавських школах і тренувалися в місцевій СДЮШОР-2. А потім, без будь-якого "перехідного періоду", одразу починали грати в основних складах провідних команд Радянського Союзу. Але в такій ситуації Владислав Агасьянц разом з іншими видатними українськими тренерами Леонідом Ліхном, Леонідом Небилицьким, Клавдією Бєловою не побоявся вступити в серйозний конфлікт із самим Держкомспортом СРСР для того, щоб довести чиновникам просту істину: у яких би радянських клубах не грали вихованці українського волейболу - на спартакіадних турнірах вони обов'язково повинні відстоювати честь України. Владислав Андроникович також тривалий час, за сумісництвом, виконував обов'язки головного тренера юнацької збірної України.
Усе своє життя Владислав Агасьянц присвятив розвитку полтавського дитячо-юнацького волейболу. У 1993 році він перейшов працювати до волейбольного клубу "Гарт", який функціонує у полтавській школі №38. У 2006 році він як засновник отримав від Головного управління юстиції у Полтавській області свідоцтво про реєстрацію Полтавської обласної громадської організації "Дитячий волейбольний клуб "АВА". Ініціали ці легко розшифрувати - це ініціали самого тренера - Агасьянц Владислав Андроникович.
Протягом своєї неперевершеної тренерської кар'єри Агасьянц виховав кілька тисяч юних полтавських волейболістів! Звісно, не всі з них стали майстрами найвищого рівня. Та ким би вони не були, школу Агасьянца вони не забудуть ніколи. Бо через цю школу пройшли не тільки вони самі, а й їхні діти та онуки.
У той же час у національних збірних СРСР, України, Росії у різні часи виступала така кількість вихованців Агасьянца, що якби їх зібрати в один час і в одному місці, то з них можна було б сформувати, напевно, не одну, а чотири символічні національні збірні у повному складі! А якщо вже перелічувати всіх вихованців видатного полтавського тренера, які грали у різні часи в професійних волейбольних клубах, то з цієї кількості "гвардійців Агасьянца", без сумніву, можна створити цілу повноформатну волейбольну Суперлігу. Також Владислав Андроникович пишався тим, що багато його вихованців стали волейбольними тренерами. Він мріяв, щоб вони встигли і змогли зробити для полтавського і українського волейболу набагато більше, ніж це вдалося зробити йому самому.
Владислав Андроникович жив волейболом до останнього свого подиху. У нього було ще безліч грандіозних планів на майбутнє, пов'язаних з полтавськими юнаками, з відродженням міжнародної слави українського волейболу. Він сподівався вивести "у майстри" ще не одне покоління наших юних обдарованих та працьовитих хлопців...
Прихильники спорту Полтавщини й усієї України ніколи не забудуть божу іскру тренерського таланту, яка яскраво горіла у великому серці Владислава Агасьянца і яка вела до великих спортивних перемог його численних вихованців.
Полтавщина-спорт
