У Токіо нещодавно помер Тайхо Кокі – один із найвидатніших борців в історії сумо.

Батьком спортсмена, удостоєного в Японії звання йокодзуна, був уродженець Полтавської губернії, а сам він при народженні отримав ім'я Івана Боришка. У 2011 році вже в сімдесятиоднорічному віці Тайхо Кокі здобув визнання в Україні – йому вручили орден «За заслуги» III ступеня.

Сім'я Маркіяна Боришка, батька майбутнього чемпіона, переселилася на північний Сахалін наприкінці XIX століття. У молодості Маркіян промишляв контрабандою (його навіть називали Барижко) і чекав вторгнення японців – на його думку, окупація північної частини острова в 1920 році принесла жителям тільки користь. У 1925-у, коли цю територію віддали Радянському Союзу, Маркіян Баришко виїхав з японцями на південний Сахалін.

У місті Сікука (зараз Поронайськ) Маркіян Боришко одружився на японці Кіе Ная, яка народила йому трьох синів і доньку. Іван був молодшим із дітей у сім'ї. Він народився в 1940-у, коли його батькові вже було 55 років. Крім російського імені, дитина отримала японське ім'я Кокі, що означає «щастя і радість».

У 1945 році, коли на південний Сахалін прийшли радянські війська, сім'ю розлучили. Маркіян Боришка залишився в СРСР і став перекладачем з японської в СМЕРШі, а його дружина і діти чи то евакуювалися, чи то були репатрійовані до Японії на острів Хоккайдо. Там Іван почав займатися сумо, отримав спортивний псевдонім Тайхо («Великий фенікс»).
Йокодзуна – вищий ранг у професійному сумо. Як правило, звання йокодзуна присвоюється спортсмену, який виграв Імператорський кубок двічі поспіль. Перший йокодзуна Акасі Сіганосуке жив у XVII столітті. Всього в історії сумо було 70 йокодзунів. У списку володарів цього звання Тайхо Кокі – 48-й.

У макууті (вищий дивізіон у професійному сумо) Тайхо Кокі перейшов у 1960-у – в тому ж році в СРСР помер його батько, який працював охоронником у краєзнавчому музеї Южно-Сахалінська. Вже восени 1960 року спортсмен уперше виграв Імператорський кубок – головний приз у сумо. У вересні 1961 року Тайхо, до того часу завоював вже три Імператорських кубки, удостоївся звання йокодзуна і став наймолодшим йокодзуном за всю історію.

Усього за свою кар'єру він виграв Імператорський кубок 32 рази – це кращий результат. У ранзі йокодзуна Тайхо провів десять років і, хоча в той час його головним суперником вважався Касівадо Цуесі, насправді у Тайхо конкурентів не було (досить сказати, що Імператорський кубок Касівадо виграв тільки п'ять разів). Сам Тайхо, як і годиться великому сумоїсту, був скромним і говорив, що без Касівадо не було б і його самого. Багаторічні суперники були ще й близькими друзями – з Касівадо він підтримував стосунки до самої смерті цього сумоїста в 1996 році.

Тайхо встановив низку рекордів, які протрималися кілька десятиліть. У 1968 році він відновився після серйозної травми, почав переможну серію, яка тривала 45 поєдинків і закінчилася тільки через рік через суддівську помилку. Це рішення викликало такий скандал, що відтоді в сумо для суддів ввели відеоповтори.

У 1971 році Тайхо завершив спортивну кар'єру. За межами майданчика для боротьби великих досягнень у сумоїста не було. Сам він завжди дуже багато працював на тренуваннях, але як керівник школи сумоїстів прославитися не зумів. Найвідомішим вихованцем Тайхо був росіянин Сослан Бораздов, але і він великих перемог не досяг, а в 2008 році після великого скандалу і позитивного допінг-тесту на марихуану залишив світ сумо.

Ще будучи діючим борцем, Тайхо встиг з'їздити в СРСР і виступити в московському цирку, але згадувати своє походження і країну, з якої його сім'ї довелося тікати, не любив. Інтерес до свого коріння спортсмен почав проявляти тільки в останні роки. Пишуть, що в 2002 році Тайхо хотів відвідати українське село Рунівщину, де народився його батько, але нібито не отримав дозволу від японської влади. Замість спортсмена в Україну приїхав журналіст, який привіз Тайхо джерельну воду і жменю української землі. У Харкові з 2002 року проводиться турнір із сумо – кубок Кокі Тайхо, а на уроках у сільській школі Рунівщини дітям із першого класу розповідають про знаменитого борця.

У 1977 році Тайхо переніс інсульт. Ліву частину тіла спортсмена паралізувало, але довгі і численні сеанси лікування допомогли йому відновитися і повернутися до нормального життя. Щоправда, в останні роки колишньому спортсменові все ж довелося використовувати інвалідне крісло.

У 2005 році Тайхо пішов на пенсію і був куратором музею сумо в Токіо. У 2009-у Тайхо став першим сумоїстом, удостоєним японського ордена Культури. У 2011 році за дорученням Віктора Януковича Тайхо вручили український орден «За заслуги» III ступеня. У тому ж році в центрі Одеси на вулиці Рішельєвській з'явився пам'ятник спортсменові.