Четвер, 22.02.2018, 08:49
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
Волейбольний клуб "Полтавчанка"
Меню сайту
Інформаційний партнер
Календар
«  Січень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Архів записів
Наше опитування
Як Ви оцінюєте виступ команди в першому сезоні у вищій лізі?
Всього відповідей: 69
Пошук
Головна » 2011 » Січень » 28 » Пам'яті Владислава Агасьянца. Сумна радість тренера
01:15
Пам'яті Владислава Агасьянца. Сумна радість тренера
Наше місто завжди було багатим на спортивні традиції, фундамент яких закладався талановитими гравцями і тренерами. У цій наріжно-класичній системі «тренер - вихованець» - є квінтесенція усієї структури спортивної «піраміди». Однак тренерська доля мінлива, як колесо фортуни: команда перемогла - «слава тренеру!», програла - у всьому винен саме наставник. Так воно було, є і буде. Хто не пройшов через випробування, той ніколи на стане висококласним фа¬хівцем своєї справи. Інколи поразка може принести більше користі, ніж перемога, - адже вічних переможців і чемпіонів не існує у природі.
У Полтаві працювало багато чудових тренерів. Одні - лише декілька років, але залишали за собою у пам'яті справжні тріумфи. Наприклад, Йосип Ліфшиць - тренер футбольної команди «Колгоспник» - володаря Кубка України 1956 року, та Анатолій Ковган, під керівництвом якого мотоболісти «Вимпела» стали чемпіонами та володарями Кубка СPCP у 1973 році. Але серед чисельної когорти наставників багато таких, хто «навіки» пустив коріння у нашій рідній Полтаві, по сей день продовжуючи свою справу, як і багато десятиріч тому. Одним з них є заслужений тренер України Владислав Андроннікович Агасьянц. Він ро¬дом з Новгородської області. Одразу після закінчення Харківського педагогічного інституту приїхав до нашого міста і до цього часу (понад тридцять років!) віддає себе улюбленому виду спорту - волейболу. Владислав Агасьянц — тренер «від Бога», людина, яка фанатично віддана своїй справі. Цей чоловік, як добрий чаклун, може заворожити й надихнути своїх вихованців на здійснення грандіозних планів. Для цього потрібні лише тверда воля та ве¬лике бажання невтомної праці на тренуваннях. Пошуки усього нового та життєво-спортивні принципи - коли послаблення не дається нікому - почали приносити вагомі результати уже через три роки роботи В. Агасьянца в нашому місті.
У 1968 році полтавські школярі вперше стали чемпіонами України серед команд ДЮСШ. Це викликало справжню сенсацію серед провідних спеціалістів і фахівців волейболу. Та згодом до перемог наших хлопців звикли не лише в Україні, а й у Радянському Союзі.
Вихованці Агасьянца (різними віковими групами) понад тридцять разів ставали переможцями республіканських першостей, неодноразово вигравали всесоюзні змагання, серед яких найбільше запам'яталася блискуча перемоги на Перших юнацьких іграх Радянського Союзу 1985 p. у Севастополі.
Кілька років тому через низку непорозумінь Владислав Андроннікович залишив рідні пенати Полтавської ДЮСШ і почав працю¬вати тренером у спортивному товаристві «Гарт». Звичайно, тиха переміна обстановки залишила зовсім невеселі емоції у душі. Але незважаючи на усі негаразди, наш во¬лейбольний «коваль» продовжував виховувати перспективні команди. За останні ро¬ки полтавські хлопці двічі ставали чемпіонами країни (1975 та 1976 років народження), а також двічі завойовували сріблі медалі (1979 та 1980 років народження).
За три десятиліття через «школу Агасьянца» пройшло більше тисячі хлопців. І граба сказати, що коефіцієнту корисної дії праці Владислава Агасьянца можна тільки позаздрити. Чемпіонами світу серед юніо¬рів стали його вихованні Олександр Смирнов та Андрій Кузнєцов, чемпіонами Євро¬пи: Олександр Косиця, Сергій Абрамов, Юрій Долгін, Олександр Смирнов, Андрій Кузнєцов та Олександр Шадчин. Срібну медаль чемпіонату світу серед юніорів здобув Олександр Черкасов, а бронзову – Олександр Авраменко. Переможцем турніру «Дружба», що відбувся під час бойкотних Олімпійських ігор 1984 р. у Лос-Анджелесі, у складі збірної СРСР став Сергій Соснін. Окрім цих спортсменів форму збірної колишнього Радянського Союзу одягав ще один вихованець полтавського «волейбольного маестро» - Михайло Роздабара У минулому році чемпіонами Ук¬раїни серед команд вищої ліги стали гравці харківського «Локомотива». В його складі грали й були нагороджені золотими медалями четверо (!) випускників «школи Агасьянца»: Олександр Смирнов, Андрій Оніпко, Сергій Соснін та Сергій Скрипка. Ще дюжина вихованців Владислава Андронніковича грала в різних волейбольних клубах Москви, Києва, Дніпропетровська, Одеси, Бєлгорода, Одинцова та інших. Серед них: Сергій Алексєєв, Анатолій Зайцев, Олег Шевченко, Ігор Семенча, Віктор Каліберда. Зовсім не ви¬падково, що В. Агасьянцу було присвоєно почесне звання «Заслужений тренер Укра¬їни». А його знання та досвід знадобилися не лише у тренуваннях полтавських хлопців, а й гравців збірної України, старшим тренером якої працював свого часу наш земляк.
Єдине, в чому не поталанило Владиславу Андронніковичу - це те, що в Полтаві не існувало традицій великого волейболу. Тож сумлінний тренер працював виключно на «полтавську діаспору», яка базувалася в командах вищої ліги інших міст. Якщо вдатися до голої статистики, то стане зрозуміло, що в період своєї плідної праці у Полтаві В. Агасьянц «сконструював» фактично п’ять основних складів команд вищої ліги. Можливо, тому нашого «волейбольного маестро» за межами Полтави знають і поважають більше, ніж у рідному місті. Наші близькі й далекі сусіди вже досить давно дивуються такому факту, що Полтава не мала і не має волейбольного клубу провідного дивізіону. Адже тренерський склад полтавських наставників - один з кращих в Україні.
Незважаючи на деякі привабливі пропозиції з-за кордону, де, між іншим, теж грають вихованці місцевої ДЮСШ, В. Агасьянц залишається в Полтаві. Мабуть, єдиною його радістю в цей нелегкий для юнацького спорту час є те, що зараз він тренує дітей тих батьків-спортсменів, котpi під його керівництвом були чемпіонами та призерами змагань у 70-х та 80-х роках. У цьогорічному «гарті Агасьянца» підібрався унікальний склад перспективних гравців: шість хлопців, зріст яких на рівні двох метрів. Однак цей колектив так і не зміг взяти участь у 2 юнацьких іграх України, бо дає про себе знати фінансова скрута. На думку самого Владислава Андронніковича, треба було заявити на ці змагання не дівочу команду (вона посіла 9 місце із 11 учасників), а команду хлопців, яка мала можливість поборотися за призові місця.
Як би там не було, сподіваємося, що ваш волейбольний «патріарх» виведе у чемпіони ще не одну генерацію полтавських хлопчаків. Однак знову сумно, що усі вони змушені будуть закріплювати високий авторитет свого тренера за межами нашого рідного міста.

Ігор Черчатий, газета «Спортарена» 1998 р.


Переглядів: 907 | Додав: Admin | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
ВК "Полтавчанка" © 2010-2016 При використанні матеріалів сайту посилання обов'язкове